Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Actual Infectology" 3 (12) 2016

Back to issue

On the History of Hospital and Department of Infectious Diseases in Lviv

Authors: Зінчук О.М., Яворський І.Г.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Categories: Infectious diseases

Sections: Нistory of medicine

print version


Summary

Клініка інфекційних хвороб у Львові була заснована 29 грудня 1912 року і стала клінічною базою медичного факультету Львівського університету. Інфекційна лікарня на той час була передовим медичним закладом європейського рівня. У різні роки клінікою керували член-кореспондент Польської АМН Вінцентій Арнольд (1912–1926), професор Вітольд Ліпінський (1926–1941, 1944–1946). 1939 року, після входження Західної України до складу УРСР, на базі медичного факультету Львівського університету було організовано Львівський державний медичний інститут і інфекційна лікарня на вул. Пекарській, 54, стала його клінічною базою. 1940 року в Львівському медінституті засновано кафедру інфекційних хвороб, якою в різні роки керували проф. В. Ліпінський (1940–1941, 1944–1946), проф. Г.Г. Хоменко (1946–1951), доц. Б.М. Котляренко (1951–1969), проф. М.Б. Тітов (1951–1997), проф. Л.Ю. Шевченко (1997–2005), проф. О.М. Зінчук (з 2005 року до цього часу). На кафедрі інфекційних хвороб запропоновано ряд новітніх діагностичних та лікувальних методик, захищено 30 кандидатських та 6 докторських дисертацій.

Клиника инфекционных болезней во Львове была основана 29 декабря 1912 года и стала клинической базой медицинского факультета Львовского университета. Инфекционная больница к тому времени была передовым медицинским заведением европейского уровня. В разные годы клиникой руководили член-корреспондент Польской АМН Винцентий Арнольд (1912–1926), профессор Витольд Липинский (1926–1941, 1944–1946). В 1939 году, после вхождения Западной Украины в состав УССР, на базе медицинского факультета Львовского университета учрежден Львовский государственный медицинский институт и инфекционная больница по ул. Пекарской, 54, стала его клинической базой. В 1940 году во Львовском мединституте основана кафедра инфекционных болезней, которой в разные годы руководили проф. В. Липинский (1940–1941, 1944–1946), проф. Г.И. Хоменко (1946–1951), доц. Б.Н. Котляренко (1951–1969), проф. М.Б. Титов (1951–1997), проф. Л.Ю. Шевченко (1997–2005), проф. А.Н. Зинчук (с 2005 года до настоящего времени). На кафедре инфекционных болезней предложен ряд новейших диагностических и лечебных методик, защищено 30 кандидатских и 6 докторских диссертаций.

Hospital of infectious diseases in Lviv was founded on December 29, 1912 and became a clinical basis of the faculty of medicine at Lviv University. At that time, hospital of infectious diseases was a leading medical establishment with European level. Throughout years, the hospital was headed by corresponding member of Polish Academy of Medical Sciences Wincenty Arnold (1912–1926), professor Witold Lipinski (1926–1941, 1944–1946). In 1939, after union of the Western Ukraine and Ukrainian Soviet Socialist Republic, Lviv state medical institute was founded on the basis of the faculty of medicine of Lviv university, and hospital of infectious diseases in Pekarska street, 54 became its clinical center. In 1940, the department of infectious diseases was founded in Lviv medical institute, in different years it was headed by professor W. Lipinski (1940–1941, 1944–1946), professor H.H. Homenko (1946–1951), associate professor B.M. Kotliarenko (1951–1969), professor M.B. Titov (1951–1997), professor L. Yu. Shevchenko (1997–2005), professor O.M. Zinchuk (since 2005 till present). A number of novel diagnostic and therapeutic techniques have been suggested, 30 theses for candidate degree and 6 theses for doctor degree have been defended at the department of infectious diseases.


Keywords

історія, інфекційні хвороби, кафедра

история, инфекционные болезни, кафедра

history, infectious diseases, department

Статтю опубліковано на с. 141-149

 

Історія клініки та кафедри інфекційних хвороб у Львові на вулиці Пекарській сягає корінням в давнє минуле. Вона нерозривно пов’язана з комплексом будівель на пагорбі обабіч вулиці Пекарської. Зараз це будинки Львівської обласної клінічної лікарні. Один із них, найдавніший, вражає своїми вишуканими архітектурними формами. Його побудовано в стилі бароко в 1748–1754 рр. Це знаменитий Колегіум піарів, де спочатку було засновано привілейований навчальний заклад для дітей шляхти під опікою монахів ордену піарів, а з 1783 р. декретом цісаря Йосифа ІІ організовано Загальний крайовий шпиталь і передано його під опіку монахів ордену боніфатів. Саме тут надавалася кваліфікована на ті часи медична допомога інфекційним хворим. Проте окремого інфекційного відділення при шпиталі на початку ще не було організовано. Поступово виросли й інші будинки шпиталю, а з часом — ​ціле медичне містечко. Із відновленням 1894 року медичного факультету при Львівському університеті Загальний крайовий шпиталь став його клінічною базою. На кафедрі внутрішніх хвороб сту-дентам викладався курс інфекційних хвороб.
1880 року княгиня Ядвіга Сапєга заснувала на кошти Товариства св. Софії шпиталь для дітей, який існував в основному на добровільні пожертви і при якому 1884 року побудоване перше в місті Львові інфекційне відділення на 20 ліжок. Знаходиться цей будинок за нинішньою клінікою отоларингології. Він мав два ізолятори. Першим директором шпиталю й завідувачем інфекційного відділення був доктор Еміль Мерчинський, а з 1904 р. на цьому посту його замінив професор Ян Рачинський.
1891 року був побудований окремий павільйон на 60 ліжок для інфекційних хворих при гарнізонному шпиталі. На цій території і тепер знаходиться окружний військовий шпиталь, до складу якого входить і інфекційний відділ. Поряд з Янівським цвинтарем 1892 року були побудовані так звані епідемічні бараки. Один з них — ​на 28 ліжок, другий, для хворих на холеру, — ​на 80 ліжок.
1894 року придбана земельна ділянка на вул. Пекарській площею 0,65 га у власниці Леопольди Шімзер за 50 тис. крон, що було на той час значною сумою. Спочатку тут був сад із городом, а в глибині його — ​новий недобудований двоповерховий цегляний будинок. Цього ж року його добудували і влаштували інфекційне відділення на 40 ліжок для дорослих. Відділення стало клінічною базою медичного факультету. Педагогічний процес викладання інфекційних хвороб очолював доктор Вінцентій Арнольд (1864–1942). 1897 року В. Арнольд стає головним лікарем клініки. У штаті відділення числилися один лікар і п’ять наглядачів. Відділення складалося з 13 палат, які були розміщені по обидві сторони коридору. Умов для належної ізоляції хворих не було. Одночасно у відділенні знаходилися пацієнти з інфекційними хворобами з різними шляхами й механізмами передачі.
16 листопада 1910 р. на засіданні Галицького сейму була винесена постанова про будівництво в м. Львові на вулиці Пекарській Крайової інфекційної лікарні на 120 ліжок на ділянці, де на початку 1910 року уже було збудовано двоповерховий корпус першої на сході Австро-Угорської імперії пастерівської станції. Тут робили щеплення проти сказу, натуральної віспи, дифтерії.
Будівництво нової інфекційної лікарні 12 липня 1911 р. було санкціоноване імператором Францом Йосифом І. Після узгодження з Крайовим сеймом було виділено кредит у комунальному банку на суму 1,2 млн крон із розрахунку 4,5 % річних і з виплатою боргу протягом 51 року. Сейм поданий проект та кошторис затвердив. Дуже швидко, вже через 1,5 року, 29 грудня 1912 року, на вул. Пекарській, 54, відбулося відкриття нової лікарні.
Комплекс будівель зводили митці й будівельники школи видатного українського архітектора, професора Львівської політехніки Івана Левинського (1851–1919). Архітектурне обличчя всього комплексу відповідно до тогочасних художніх смаків має чітке еклектичне окреслення стилю модерн (галицька сецесія) з виразними впливами української архітектурної традиції.
1913 року вже працювали чотири корпуси інфекційної лікарні, що стала новою клінічною базою медичного факультету Львівського університету. Лікарня відповідала високим протиепідемічним і санітарно-гігієнічним вимогам тогочасних світових стандартів. Основні питання, що вирішувалися, — ізоляція інфекційних хворих і запобігання внутрішньолікарняним зараженням. Корпуси побудовані за індивідуальним проектом, у якому все ретельно продумано й до деталей передбачено, зокрема, створена ціла система санітарно-технічних пристроїв, резервна система водопостачання тощо. Цікавою була система калориферного опалення — ​підігріте повітря від котлів по спеціальних каналах подавалося прямо в палати.
Оригінально й дуже вдало було розроблено проект споруди для знезараження каналізаційних вод, так званого хлоратора, який на той час він був одним із найкращих в Європі. На європейському конкурсі 1913 року на краще вирішення питання знезараження стічних вод, у якому брали участь відомі інфекційні клініки Парижа, Кракова, Відня та інших міст Європи, львівський хлоратор посів перше місце.
Очолив новозбудовану клініку Вінцентій Арнольд. З документів і спогадів сучасників знаємо, що В. Арнольд був видатним клініцистом та педагогом, талановитим вченим. Закінчив медичний факультет Краківського університету 1890 року. Працював асистентом клініки внутрішніх хвороб і Львівського загального крайового шпиталю (1892–1894), заступником головного лікаря інфекційного відділення (1894–1897), головним лікарем інфекційної клініки Львівського університету і Львівського загального крайового шпиталю (1897–1926). Автор близько 30 наукових праць. У наукових працях В. Арнольда особливо вагомі дослідження, присвячені вивченню біохімічних змін при різноманітних інфекційних хворобах. Так, він запропонував методи кількісного визначення білірубіну та ацетилоцтової кислоти в сечі, розробив спосіб виявлення білка в біологічних субстратах, описав гемопорфіринурію у хворих на черевний тиф. Ним описана клінічна симптоматика уражень зорового нерва при менінгоенцефалітах, зокрема при висипному тифі. За вагомі наукові досягнення був обраний членом-кореспондентом Польської АМН (1922), членом-кореспондентом Краківської АН (1930). Не збереглося фото цієї видатної людини. Знаємо тільки, що він помер 1942 року у віці 80 років і похований на Личаківському цвинтарі.
Хворими опікувались монахині з ордену Найсвятішого Серця Ісусового, виконуючи обов’язки медсестер та санітарок. Жили тут же, у лікарні, у корпусі поряд із в’їзною брамою, на третьому поверсі, де була обладнана невелика капличка. Вони самовіддано трудилися, доглядаючи хворих. У різні часи їх було від 4 до 8 осіб. Відомо, що декілька монахинь померли, заразившись хто дифтерією, а хто черевним тифом. 1920 року за їх ініціативою поряд з корпусом була споруджена фігура Матері Божої, яка була ліквідована за комуністичного режиму й відновлена за часів незалежної України на честь 80-річчя лікарні у1992 році.
1925 року провідним спеціалістом інфекційної клініки Львівського університету став доктор Вітольд Ліпінський (1886–1955), який був прийнятий на цю посаду за конкурсом. Мав дві вищі освіти: у 1909 році закінчив політехнічний інститут у Берліні, а в 1914 році — ​медичний факультет у Відні. У час Першої світової війни працював лікарем-епідеміологом шпиталів австрійської й польської армій (1914–1921). Керівник відділу Державного закладу гігієни в Кракові (1921–1925) і за сумісництвом — ​асистент кафедри експериментальної медицини Краківського університету. Завідувач відділу інфекційних хвороб Львівського загального крайового шпиталю (1925–1940) і за сумісництвом — ​завідувач курсу інфекційних хвороб Львівського університету (1927–1940).
Вітольд Ліпінський вдало поєднував педагогічну роботу з науковими дослідженнями й лікуванням хворих. Він був автором 50 наукових праць. Досліджував питання діагностики м’якого шанкра, працював над стандартизацією дизентерійного токсину й антитоксину, питаннями серологічної діагностики, профілактики скарлатини, електрокардіографії при інфекційних хворобах тощо. Під керівництвом В. Ліпінського в клініці було впроваджено ряд новітніх на той час лікувально-діагностичних методик, зокрема перший у Східній Галичині апарат, який забезпечував вентиляцію легенів у випадку нейропаралітичних розладів дихання («залізні легені»), що дозволило знизити летальність серед хворих із паралітичними формами поліомієліту.
Вітольд Ліпінський спільно з проф. Мар’яном Франком був одним з основоположників телемедицини в Європі. У 1935–1937 роках вони зуміли за допомогою лампового електрокардіографа передавати по електричних провідниках дані ЕКГ від заразних хворих (переважно хворих на дифтерію і скарлатину) на відстань 500 метрів у діагностичний блок, де ЕКГ аналізувалася запрошеними спеціалістами, яким був закритий доступ безпосередньо до контагіозних хворих. Теле-ЕКГ дала можливість описати різні електрокардіографічні зміни (порушення провідності й ритму, зміни електричної осі серця, міокардити та ін.), характерні для інфекційних хвороб.
1939 року, після входження Західної України в склад УРСР, на базі медичного факультету Львівського університету було організовано Львівський державний медичний інститут і інфекційна клініка на вул Пекарській, 54, стала його клінічною базою. Вітольд Ліпінський 1939 року обраний на посаду доцента. Протягом 1940–1941 навчального року в інституті засновано десять нових кафедр, у тому числі кафедру інфекційних хвороб у січні 1940 року. Доцент. В. Ліпінський призначений завідувачем кафедри. 1940 року радою професорів Львівського медінституту йому присуджено науковий ступінь доктора медичних наук і вчене звання професора.
Під час німецької окупації професор Ліпінський працював у Львові, проте в серпні 1941 року німецькою адміністрацією був звільнений із посади керівника клініки і завідувача кафедри інфекційних хвороб і переведений на посаду епідеміолога у м. Львові (1942–1944). На час окупації актуальним було гасло генерального губернатора Ганса Франка: ​«Жоден поляк не повинен отримати вищу посаду, ніж посада майстра; жоден поляк не може отримати вищої освіти у загальних державних закладах».
У 1944 році, після утвердження радянської влади у Львові, професор Ліпінський відновлений на посаді завідувача кафедри інфекційних хвороб і директора клініки. У цей час ним і колективом лікарні проведена велика робота з відновлення системи навчання студентів-медиків і удосконалення діагностики та лікування інфекційних хворих.
У червні 1946 року професор Ліпінський репатріював у Польщу, де продовжував свою науково-педагогічну та лікувальну роботу на посаді завідувача кафедри й клініки інфекційних хвороб медичної академії в Лодзі (1947–1950). До війни в Польщі не було кафедр інфекційних хвороб, а тому набутий професором Ліпінським у Львові досвід завідувача кафедри ліг в основу фундаментальної праці у двох томах — ​«Опис клінічного перебігу інфекційних хвороб», що була видана в Лодзі 1948 року. З огляду на тогочасний брак літератури для вивчення інфекційних хвороб книга містила програму обов’язкових лекцій, присвячених актуальним інфекційним хворобам, що стало в нагоді студентам-медикам і лікарям.
У повоєнні роки клініка інфекційних хвороб під керівництвом досвідчених спеціалістів продовжувала розвиватися, проте внесок професора Ліпінського в становлення кафедри інфекційних хвороб і лікарні є неоціненним.
У часи німецької окупації (1941–1944) керівником інфекційної клініки призначено Степана Степановича Кметика — ​одного з найдавніших працівників клініки. З 1930 року він працював лікарем-інфекціоністом Загального крайового шпиталю у Львові та одночасно викладачем на медичному факультеті. У 1940 році Степана Кметика зараховано на посаду асистента кафедри інфекційних хвороб. 1940 року С.С Кметика обрано доцентом кафедри інфекційних хвороб. Предметом наукових досліджень доцента Кметика було лікування пневмоній сульфаніламідами в інфекційних хворих, питання етіотропного лікування бешихи, септичних станів тощо.
Час німецької окупації був нелегким для клініки інфекційних хвороб. Статус медичного інституту було понижено до так званих фахових природничо-медичних курсів, і тільки старанням професора Мар’яна Панчишина, який під час війни був призначений директором клінік колишнього медичного інституту, а також інших кваліфікованих викладачів і лікарів, серед яких був і С.С. Кметик, вдавалося підтримувати на достатньому рівні викладання медичних дисциплін.
Після війни доцент С.С. Кметик рекомендований на присвоєння звання заслуженого лікаря УРСР. Проте його було арештовано органами держбезпеки в 1950 році. Випускники Львівського медичного інституту 1951 року згадують, що доцент Кметик провів з ними лише одне вступне практичне заняття, а пізніше на кафедрі його вже не бачили. Як свідчать розсекречені архіви спецслужб, він був звинувачений у тому, що його квартира, розташована в адміністративному корпусі інфекційної лікарні, служила місцем таємної зустрічі зв’язкових головнокомандувача УПА генерала Романа Шухевича. Про подальшу долю Степана Степановича Кметика після арешту відомостей немає. Місце, обставини й час смерті залишаються нез’ясованими.
В архіві ЛНМУ ім. Данила Галицького зберігся список професорсько-викладацького складу 1946 року: Ліпінський Вітольд Владиславович, професор, завідувач кафедри (на фото в першому ряду третій); Кметик Степан Степанович, доцент (у першому ряду перший); Андрец Микола Феліксович, асистент (у другому ряду третій); Брайніна Євгенія Семенівна, асистент (у другому ряду друга); Супранович Марія Семенівна, асистент (у першому ряду четверта); Терпиловська Ніна Костянтинівна, асистент (у першому ряду друга). У другому ряду перший — ​лікар Шостак Степан Меркурійович.
У вересні 1946 року завідувачем кафедри і директором клініки інфекційних хвороб став доктор медичних наук Григорій Гнатович Хоменко, який до цього працював у Києві. Г.Г. Хоменко закінчив Київський медичний інститут 1923 року, працював ординатором, асистентом та доцентом кафедри інфекційних хвороб. 1938 року захистив докторську дисертацію. Під час вій–ни займав керівні посади як головний епідеміолог та інфекціоніст Військово-санітарного управління фронту. До кола його наукових зацікавлень входили висипний та черевний тифи, дифтерія, жовтяниці тощо. Широко користувався біохімічними методами. 1947 року Г. Хоменку присвоєно звання професора.
На кафедрі вдосконалюється навчальний процес, велика увага приділяється методичній роботі, зокрема уніфікації викладання предмету студентам. Одними з перших викладачів предмету в повоєнні роки були доцент С.М. Заячківський, асистенти К.Л. Потєхіна, І.С. Чертоганова, О.Д. Толочко. У цей час працівники кафедри інфекційних хвороб проводять цілий ряд досліджень з патогенезу, клініки та лікування ряду актуальних бактеріальних та вірусних інфекцій — ​менінгококової хвороби, поліомієліту, кору, кашлюку, дизентерії, правця.
У вересні 1951 року директором клініки інфекційних хвороб і завідувачем кафедри призначено доцента Бориса Миколайовича Котляренка (1900–1969), учня видатного інфекціоніста петербурзької школи Г.А. Івашенцова та акад. А.Д. Сперанського. Доц. Б.М. Котляренко мав великий практичний досвід інфекціоніста-клініциста й організатора охорони здоров’я: працював ординатором інфекційної лікарні у м. Ленінграді (1925–1931), головним лікарем китобійної флотилії «Слава» (1932–1933), асистентом кафедри інфекційних хвороб Ленінградського інституту удосконалення лікарів (1938–1941), епідеміологом діючої армії (1941–1946), головним інфекціоністом Ленінградського облздороввідділу (1946–1947), головним лікарем протитуляремійної станції Ленінградської області (1947–1950).
На кафедрі інфекційних хвороб Б.М. Котляренком опрацьовано та впроваджено в практику низку діагностичних та лікувальних методик, зокрема, при дизентерії, дифтерії, кашлюку, ящурі, правці, туляремії, гнійних менінгітах, енцефалітах, бешисі, черевному та висипному тифах. Ним вперше у Львові було діагностовано інфекційний мононуклеоз, феліноз.
За ініціативою доц. Б.М. Котляренка завершене будівництво третього поверху четвертого корпусу, що дозволило довести кількість стаціонарних ліжок до 315. Усі великі палати розділено на окремі бокси, створено біохімічну лабораторію, рентгенологічний, фізіотерапевтичний, електрокардіографічний кабінети, патологоанатомічне відділення. Організовано лекційну аудиторію, навчальні кімнати для студентів, наукові лабораторії.
1960 року рішенням Ради міністрів СРСР відбулася реорганізація закладів охорони здоров’я з виокремленням клінічних баз медичних інститутів в окремі лікарні. У цей час головним лікарем Львівської інфекційної клінічної лікарні призначено Степана Меркурійовича Шостака, який працював на цій посаді до 1968 року.
З грудня 1969 року до жовтня 1997 року кафедру інфекційних хвороб очолював видатний інфекціоніст, академік АНТК України, заслужений діяч науки і техніки України, д.м.н., професор Михайло Борисович Тітов, який прийшов на кафедру в клінічну ординатуру 1951 року після закінчення Львівського державного медичного інституту.
Професор М.Б. Тітов багато уваги приділяв вивченню особливостей клінічного перебігу актуальних інфекційних хвороб, систематизації окремих синдромів і симптомів, що можуть виникати в інфекційних хворих. Ним проведене фундаментальне дослідження особливостей перебігу вірусних гепатитів у поєднанні з іншими хворобами й патологічними станами (докторська дисертація, 1969 р.). У цей час предметом наукових зацікавлень викладачів кафедри були питання діагностики й лікування черевного тифу, нейроінфекцій, хвороб дитячого віку, у тому числі дифтерії, кору, скарлатини тощо. На кафедрі організовано кабінет тропічної медицини (1970), наукову бібліотеку. Основним науковим напрямком кафедри з 60-х років стала проблема вірусних гепатитів, особливостей клінічного перебігу та патогенезу, пошуку діагностичних та терапевтичних прийомів при цій актуальній інфекції. У радянські часи інфекційна клініка стараннями професора М.Б. Тітова була опорною базою Національного центру СРСР із проблеми вірусних гепатитів (керівник проф. Є.С. Кетіладзе). 1972 року у Львові відбулася перша в Радянському Союзі конференція «Сироватковий гепатит», у якій взяли участь провідні гепатологи з усієї країни. Ще одна масштабна всесоюзна конференція, присвячена вірусним гепатитам, відбулася у Львові у 1978 році. Значним внеском у вітчизняну гепатологію в цей час стали роботи д.м.н., професора Б.А. Герасуна, присвячені вивченню природних шляхів передачі вірусних гепатитів. Уперше в країні було доведено, що крім артифіціальної передачі віруса є й природний — ​статевий механізм передачі гепатиту В (1969). Ці широкомасштабні клініко-епідеміологічні дослідження лягли в основу докторської дисертації (1985).
У 90-х роках на кафедрі проведені систематизовані наукові дослідження, присвячені удосконаленню імунологічного моніторингу клінічного перебігу гепатиту В (кандидатська дисертація І.В. Данилейченко, 1990), клінічній імунодіагностиці, прогнозуванню й корекції лікування бактеріальних менінгітів (докторська ди–сертація Б.Д. Луцика, 1991), сезонним особливостям перебігу вірусних гепатитів (кандидатська дисертація О.М. Зінчука, 1994). Видано декілька монографій, десятки збірників і методичних рекомендацій. Колективом кафедри за редакцією проф. М.Б. Тітова видано підручник «Інфекційні хвороби» для студентів медичних вузів. Отримано свідоцтва на 38 раціоналізаторських пропозицій, захищено 9 авторських свідоцтв.
З 1968 по 1992 рік на посаді головного лікаря працював доцент Аполлінарій Петрович Гураєвський. За його сприяння й безпосередньої участі впроваджені нові методи діагностики та лікування інфекційних хвороб, зміцнена матеріальна база клініки. Навколо корпусів клініки вирощено чудовий дендропарк. Завдяки зусиллям доц. А.П. Гураєвського у 80–90-х роках дендропарк збагатився новими рідкісними видами дерев і кущів, зараз їх близько 150. Ростуть тут секвої й метасеквої, а також драконове, коркове, оцтове, тюльпанове дерева.
З 1992 по 2008 рік Львівську міську інфекційну лікарню очолював головний лікар Юрій Андрійович Дашо, який поєднував обов’язки керівника інфекційної лікарні з плідною роботою в Асоціації інфекціоністів України на посаді заступника голови правління. У 1984 році стараннями Ю.А. Дашо був відкрите відділення інтенсивної терапії. Це було одне з перших відділень такого профілю при інфекційних лікарнях країни. Очолив відділення інтенсивної терапії талановитий лікар Юрій Хомич Собко. Відділення було обладнане барокамерою, наркозними апаратами, впроваджувались такі передові технології, як гемодіаліз, перфузія крові через ксеноселезінку, ультрафіолетове опромінення крові, озонотерапія, гемосорбція, плазмаферез.
З жовтня 2008 року лікарня отримала статус обласної інфекційної клінічної лікарні. Очолив її заслужений лікар України Сергій Мирославович Федоренко. Сьогодні у лікарні 410 ліжок, з яких 140 — ​дитячих. Вона є центром із надання спеціалізованої медичної допомоги інфекційним хворим міста Львова та області. До складу інфекційної лікарні входять три територіально розділені стаціонари: базовий стаціонар на вулиці Пекарській, 54; 3-тє відділення на вулиці Кирила і Мефодія та 7-ме відділення на вулиці Лисенка, 45. Сьогодні в лікарні працює майже шістсот кваліфікованих медичних працівників.
До осені 1986 року викладання дитячих інфекційних хвороб традиційно проводилося на кафедрі інфекційних хвороб. Унаслідок реорганізації кафедри викладання дитячих інфекційних хвороб із 1 вересня 1986 року розпочато на створеному при кафедрі факультетської і шпитальної педіатрії курсі дитячих інфекційних хвороб. Очолила курс, а з 1989 року і новостворену кафедру дитячих інфекційних хвороб відомий вчений, досвідчений педагог, д.м.н., академік АНВО України, професор Агнета Іванівна Мостюк. З 2006 року кафедру очолює д.м.н., професор Олександр Богданович Надрага, який перед обранням на посаду завідувача кафедри обіймав посади асистента, доцента, професора кафедри факультетської та шпитальної педіатрії.
З жовтня 1997 року до листопада 2005 року кафедру інфекційних хвороб очолював д.м.н., професор Леонід Юрійович Шевченко (1945–2009). Уперше проведено поглиблене комплексне дослідження позапечінкових форм HBV-інфекції (докторська дисертація Л.Ю. Шевченка, 1995 р.).
Пріоритетним напрямком наукових пошуків у цей період було продовження клініко-імунологічних досліджень вірусних гепатитів із парентеральним шляхом передачі, у тому числі гепатитів В, С, D. Розроблено цілий ряд оригінальних лабораторних тестів, вивчено важливі аспекти клітинного та гуморального імунітету при мікст-гепатитах. У клініці інфекційних хвороб під керівництвом професора кафедри Б.А. Герасуна впроваджено цілий ряд оригінальних методик дослідження клітинного та гуморального імунітету, зокрема визначення специфічної реактивності до окремих антигенів HBV та HCV. Розроблена нова теорія антенатальної передачі вірусу гепатиту В, суттю якої є порушення плодо-материнської толерантності, що призводить до імунної атаки трофобласта, плода. Для діагностики вірусних гепатитів впроваджена полімеразна ланцюгова реакція.
У цей період на кафедрі вивчалися можливості імунокорекції та впливу на колективний імунітет при вторинних імунодефіцитних станах (кандидатська дисертація Р.Ю. Грицка, 1997 р.), епідеміологічні та клініко-імунологічні особливості гепатиту Дельта в Західному регіоні України (кандидатська дисертація Д.Є. Телегіна, 1999 р.), особливості перебігу вагітності та стану плода в жінок із НВ-вірусною інфекцією (кандидатська дисертація І.М. Анісімової, 2001 р.), застосування антиоксидантів у комплексному лікуванні дифтерії (кандидатська дисертація А.В. Чорновола, 2002 р.), обмін азотистих сполук при вірусних гепатитах (кандидатська дисертація І.О. Кіселика, 2003 р.).
З листопада 2005 року кафедру очолює д.м.н., професор Олександр Миколайович Зінчук. У 2003 році започатковане широкомасштабне комплексне дослідження клініко-епідеміологічних особливостей Лайм-бореліозу в Західному регіоні України, зокрема виявлення предикторів прогредієнтного перебігу хвороби, значення недіагностованих безеритемних форм хвороби у виникненні та формуванні ряду неврологічних та кардіологічних синдромів, розробка ефективних методів профілактики (докторська дисертація О.М. Зінчука, 2010 р.). До кола наукових зацікавлень колективу кафедри також входять клініко-патогенетичні особливості багатьох актуальних вірусних та бактеріальних інфекційних хвороб. Працівники кафедри брали участь у міжнародних багатоцентрових рандомінізованих дослідженнях із проблеми хронічного гепатиту С. Вивчаються закономірності імунопатогенезу й клінічна картина у хворих на HCV-інфекцію з позапечінковими проявами (кандидатська дисертація О.Б. Ворожбит, 2006 р.), клініко-епідеміологічні та імунопатогенетичні особливості HBe-негативного HBV-DNA-позитивного хронічного гепатиту В (кандидатська дисертація О.Б. Герасуна, 2007 р.), клініко-патогенетичні особливості та прогнозування перебігу жовтяничних форм лептоспірозу (кандидатська дисертація О.О. Зубач, 2009 р.), хронічний набутий токсоплазмоз із переважанням проявів діенцефального синдрому (кандидатська дисертація А.М. Задорожного, 2011 р.), клініко-імунологічні особливості EBV-інфекції в підлітків та дорослих (кандидатська дисертація Т.В. Покровської, 2012 р.).
Починаючи з 1990 року викладачі кафедри інфекційних хвороб взяли участь у написанні 7 підручників, 16 навчальних посібників, 5 монографій, 12 методичних рекомендацій. Видано близько 240 статей у фахових виданнях, 10 патентів, 4 авторські свідоцтва.
На кафедрі захищено 30 кандидатських і 6 докторських дисертацій. Докторські дисертації захистили:
— М.Б. Тітов — ​академік АН технологічної кібернетики України, заслужений діяч науки й техніки України, професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб (1969–1997);
— Б.А. Герасун — ​професор кафедри інфекційних хвороб;
— А.І. Мостюк — ​академік АН ВО України, професор кафедри дитячих інфекційних хвороб;
— Б.Д. Луцик — ​професор кафедри клінічної лабораторної діагностики;
— Л.Ю. Шевченко — ​завідувач кафедри інфекційних хвороб (1997–2005), професор кафедри інфекційних хвороб (2005–2009);
— О.М. Зінчук — ​професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб (з 2005 р).
Великий внесок у розвиток кафедри інфекційних хвороб зробили чуйні педагоги й досвідчені лікарі, які вже не працюють на кафедрі, проте їх ставлення до науково-педагогічної роботи є взірцем для молодих поколінь викладачів. Це доценти І.Л. Германюк, Й.П. Ковальський, І.Г. Яворський, Б.С. Ворожбит, О.М. Копитко, Д.Є. Телегін, асистенти Б.І. Малиновський, І.В. Севастьянов.

Bibliography

1. Матеріали з архіву Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького.
2. З архіву спецслужб (14 жовтня 1952 р. Реєстр № 191130 від 28 жовтня 1952 р.); з газети «За вільну Україну», ч. 41 за 6–7 квітня і ч. 42 за 10 квітня 2001 р. «Як загинув Головнокомандувач УПА».
3. Матеріали з Центрального державного історичного архіву у Львові.
4. Гураєвський А.П. Рукописні матеріали з історії Інфекційної клінічної лікарні м. Львова. — 1996.
5. Данилишин Н.І. Кафедра дитячих інфекційних хвороб львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького // Нариси з історії клінічної інфектології України / За ред. проф. М.А. Андрейчина. — ​Тернопіль, 2002.
6. Котляренко Б.М. З історії кафедри інфекційних хвороб // Основні напрями в розвитку діяльності кафедр Львівського медичного інституту: Мат-ли наукової конференції 3–4 лютого 1966 р. — ​Львів, 1966. — ​С. 117-120.
7. Тітов М. З історії кафедри інфекційних хвороб. — ​Львів: Вид. спілка «Словник», 1994. — ​С. 211-214.
8. Тітов М.Б., Германюк І.Л., Яворський І.Г. Пам’яті видатного інфекціоніста Б.М. Котляренка (1900–1969 рр.) // Інфекційні хвороби. — 2000. — № 3. — ​С. 81.
9. Шапиро И.Я. Из истории медицинского образования в западных областях Украины и на Буковине. — ​Львов: Изд-во Львовского университета, 1957. — ​С. 62.
10. Шапиро И.Я. Кафедра инфекционных болезней // Очерки по истории Львовского медицинского института. — ​Львов, 1959. — ​С. 217-218.

Similar articles

Authors: С.С. Пшик, Н.Л. Боженко, Ю.О. Матвієнко, Національний медичний універсітет ім. Д. Галицького, м. Львів
International neurological journal 1(1) 2005
Date: 2008.05.27
Categories: Neurology
Sections: Нistory of medicine
Authors: Івченко В.К., Меженський П.С., Швець О.І., Івченко Д.В. Луганський державний медичний університет
"Тrauma" Том 12, №2, 2011
Date: 2011.10.03
Categories: Traumatology and orthopedics
Кафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка
Authors: Пашковський В.М. - ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна
International neurological journal 5 (83) 2016
Date: 2016.10.21
Categories: Neurology
Sections: Нistory of medicine

Back to issue