Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

"Actual Infectology" Том 8, №3, 2020

Back to issue

Характеристика ВІЛ-інфікованих пацієнтів із різним рівнем протеїнурії

Authors: Андрущак М.О.
ВДНЗУ «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна

Categories: Infectious diseases

Sections: Medical forums

print version

Актуальність. Як відомо, характерною особливістю ВІЛ-інфекції є розвиток опортуністичних захворювань і поліорганних уражень на тлі прогресуючого імунодефіциту. Органопатологія, що розвивається при цьому, є поліетіологічною. У результаті цього лікарям практично всіх спеціальностей все частіше доводиться стикатися з різними ураженнями органів і систем, у тому числі з ураженням нирок, що можуть розвинутися у хворих на ВІЛ-інфекцію.
Мета: дослідити зв’язок між рівнем протеїнурії (ПУ) та перебігом ВІЛ-інфекції.
Матеріали та методи. У проспективне дослідження в період за наявності інформованої згоди включено хворих на ВІЛ-інфекцією, які перебували на амбулаторному спостереженні в Чернівецькому обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом. Тривалість захворювання (від моменту первинного виявлення серопозитивного тесту) в обох групах варіювала в широких межах і становила в середньому 5,5 і 6 років (діапазон — від 0,5 до 12 років).
Результати та обговорення. Залежно від рівня ПУ пацієнти були розподілені на дві групи. Перша група — 27 осіб із 48 (56,3 %) з ПУ менше 1,0 г/добу, 2-га група — 21 (43,7 %) хворий з ПУ більше 1,0 г/добу, у 7 з яких вона досягала більше 2,5 г/добу. В обох групах переважали чоловіки (70,4 ± 8,4 % і 57,1 ± 10,9 % відповідно) та особи віком 25–44 роки (66,7 ± 9,1 % і 61,9 ± 10,6 % відповідно), як і в загальній популяції ВІЛ-інфікованих. Найчастішим шляхом інфікування ВІЛ, незалежно від рівня ПУ, був статевий, як і в цілому в загальній популяції хворих на ВІЛ-інфекцію. Не виявлено істотних міжгрупових відмінностей у тривалості ВІЛ-інфекції, яка встановлювалася від моменту первинного виявлення серопозитивного тесту до даного дослідження — 6,0 [1,5; 8,5] року і 6,5 [2,5; 9,0] року (р > 0,05). В обох групах переважали пацієнти у II клінічній стадії ВІЛ-інфекції (44,4 ± 9,6 % і 47,6 ± 10,9 % відповідно), більшість з них, незалежно від рівня протеїнурії, не отримувала антиретровірусну терапію (77,8 ± 8,0 % і 61,9 ± 10,6 % відповідно). У хворих на ВІЛ-інфекцію з рівнем ПУ понад 1 г/добу суттєво частіше діагностували артеріальну гіпертензію —52,4 ± 10,9 % проти 14,8 ± 6,8 % у пацієнтів, у яких протеїнурія не перевищувала зазначений рівень (р < 0,01). Встановили статистично значущі міжгрупові відмінності тяжкості ураження нирок залежно від рівня протеїнурії. Так, збережену функцію нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) ≥ 90 мл/хв/1,73 м2) частіше реєстрували у пацієнтів 1-ї групи (48,1 ± 9,6 %) і вірогідно рідше — в осіб з протеїнурією > 1 г/добу (9,5 ± 6,4 %) (р < 0,01). І навпаки, ШКФ, що відповідала 3-й стадії хронічної хвороби нирок (ХХН), реєструвалася у половини пацієнтів з протеїнурією > 1 г/добу (47,6 ± 10,9 %) і тільки у 18,5 ± 7,5 % пацієнтів — з ПУ ≤ 1 г/добу. Відповідно термінальна ниркова недостатність (ШКФ < 15 мл/хв/1,73 м2) була виявлена тільки у хворих другої групи, у 2 з яких рівень протеїнурії перевищував 2,5 г/добу. Слід зазначити, що за рівнем артеріального тиску хворі у групах розподілялися таким чином: 1-й ступінь артеріальної гіпертензії (АГ) діагностовано у 3 (11,1 %) осіб першої і в 3 (14,3 %) — другої групи; 2-й ступінь АГ виявлено у 2 (7,4 %) і 4 (19,0 %) пацієнтів відповідно, а 3-й ступінь АГ — тільки в одного (3,7 %) представника першої групи і у 3 (14,3 %) хворих з рівнем протеїнурії > 1 г/добу.
Висновки. Виявили, що підвищення рівня протеїнурії супроводжується вірогідно значущим порушенням функції нирок і частішим поєднанням її з артеріальною гіпертензією та гематурією за відсутності статистично вірогідних відмінностей у частоті опортуністичних захворювань.


Back to issue