Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Actual Infectology" Том 8, №3, 2020

Back to issue

Характеристика ВІЛ-інфікованих пацієнтів з ураженнями нирок за наявності вірусних гепатитів

Authors: Андрущак М.О., Москалюк В.Д.
ВДНЗУ «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна

Categories: Infectious diseases

Sections: Medical forums

print version

Актуальність. Як відомо, ВІЛ-інфекція і парентеральні вірусні гепатити належать до соціально значимих захворювань, які можуть впливати не тільки на стан здоров’я хворих, а й на демографічну ситуацію в країні. Єдність механізмів зараження усіма трьома збудниками (HBV, HCV і ВІЛ) підвищує ймовірність комбінації цих інфекцій. Ризик передачі HBV через мікродози крові вище (30 %), ніж ймовірність передачі HCV (2 %) і ВІЛ (0,3 %). При цьому статевий та вертикальний шляхи інфікування притаманні всім трьом збудникам. В Україні близько 70 % пацієнтів з ВІЛ інфіковані також НСV. Частота хронізації вірусних гепатитів при ВІЛ-інфекції досягає 75–90 %. Мета: проаналізувати особливості вірусних гепатитів у ВІЛ-інфікованих з ураженнями нирок. Матеріали та методи. У проспективне дослідження за наявності інформованої згоди включено 292 хворі на ВІЛ-інфекцією, які перебували на амбулаторному спостереженні в Чернівецькому обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом. Тривалість захворювання (від моменту первинного виявлення серопозитивного тесту) в обох групах варіювала в широких межах і склала в середньому 5,5 і 6 років (діапазон від 0,5 до 12 років). Результати та обговорення. Фактором ризику зараження ВІЛ у більшості хворих основної групи і групи порівняння послужив ймовірний статевий контакт з ВІЛ-позитивними особами — 75,0 ± 6,3 і 67,5 ± 7,4 % відповідно (р > 0,05). На парентеральне введення психоактивних речовин вказували 12 (25,0 ± 6,3 %) представників основної групи і 13 (32,5 ± 7,4 %) — групи порівняння. Значущих відмінностей в частоті того або іншого фактора ризику зараження ВІЛ не виявлено (р > 0,05). В основній групі й у групі порівняння переважали пацієнти з II клінічною стадією: 22 (45,8 ± 7,2 %) і 19 (47,5 ± 7,9 %) відповідно (р > 0,05). Вірусні гепатити різної етіології як супутні захворювання було виявлено в більшості ВІЛ-інфікованих, які перебували під нашим спостереженням, незалежно від наявності або відсутності протеїнурії: 31 із 48 (64,6 %) і 27 із 40 (67,5 %) відповідно. З них в основній групі 8 осіб (16,7 ± 5,4 %) мали хронічну HВV-інфекцію, 16 (33,3 ± 6,8 %) — хронічну HСV-інфекцію і 7 (14,6 ± 5,1 %) — мікст-гепатит В + С. У групі порівняння гепатит В діагностовано у 4 (10,0 ± 4,7 %), гепатит С — у 17 (42,5 ± 7,8 %) пацієнтів, коінфекцію вірусами гепатиту В і С — у 6 (15,0 ± 5,6 %). Значущих відмінностей між частотою реєстрації вірусних гепатитів у групах також не виявлено (р > 0,05). У 6 з 31 пацієнта з хронічною хворобою нирок і наявністю маркерів хронічної HВV- і/або HСV-інфекції була виявлена гіперферментемія (підвищення АлАТ і АсАТ у сироватці крові до 2,5–3,0 норми у 2 осіб і до 1,5–2,0 норми — у 4). Гіперферментемія поєднувалася з гіпербілірубінемією, підвищенням рівня лужної фосфатази (ЛФ) і γ-глутамілтранспептидази (ГГТП) в сироватці крові у 2 хворих, з підвищенням концентрації білірубіну і ГГТП — в 1 пацієнта. За відсутності гіперферментемії підвищений вміст ЛФ і білірубіну в сироватці крові встановили тільки в 1 особи. Ізольоване підвищення концентрації ГГТП у сироватці крові було виявлено в 9 з 31 хворого, що може бути пов’язано із застосуванням гепатотоксичних лікарських препаратів і вживанням алкоголю. Висновки. Отже, у пацієнтів з маркерами пошкодження нирок і хворих контрольної групи не встановлено статистично вірогідних відмінностей між факторами ризику зараження ВІЛ, тривалістю ВІЛ-інфекції, віком і частотою супутніх вірусних гепатитів.



Back to issue